Психолог радить

Поради батькам

Як допомогти дитині

в новому шкільному житті

В родинах де є першокласник, з першого вересня починається нове життя, навіть якщо до школи іде друга або третя дитина. Від першого року навчання багато чого залежить, і треба зробити все від нас залежне, щоб цей рік став добрим стартом для подальшого навчання! Це велика радість і разом с цим велика відповідальність – бути батьками першокласника. Як допомогти маленькому учню, не виконувати за нього всю роботу, а допомогти? В перші дні ваша увага дуже важливі для дитини.

Ø Намагайтеся проводжати та зустрічати дитину із школи, навіть якщо школа знаходиться біля дому.

Ø По дорозі із школи поспостерігайте зо навколишнім середовищем, порадійте сонечку, порахуйте пташок, або прочитайте вивіску на магазині.

Ø Після уроків уважно слухайте все, що розповідає ваша дитина: все важливо, дрібниць нема! Коли з’являться оцінки, намагайтеся уникати питання: «Яку оцінку ти отримав?» Краще: «Що нового та цікавого ти дізнався?», «Чим займався сьогодні?».

Ø Ні в якому разі не обговорюйте вчителя в присутності дитини. Для першокласників перший вчитель – дуже авторитетна людина, і ваша негативна оцінка не змінить вчителя, а нашкодять вашій дитині.

Ø Важливий показник адаптації першокласника – настрій, з яким він йде до школи. Якщо є радістю та бажанням - добре, все йде в правильному напрямку. Якщо з’являється не бажання, стало чути: «Не хочу », виясніть причину та змініть ситуацію, це тривожний сигнал як для батьків так і для вчителя.

Всім хочеться щоб дитина вчилася в найкращій школі та мала достатні знання. Не секрет, що батьки іноді намагаються реалізувати свої амбіції через дітей. Завищені вимоги заважають першокласнику, вони позбавляють його упевненості в собі, погано впливають на розвиток і здоров’я. Вам доведеться самостійно шукати межу можливостей школяра. Не треба налаштовувати дитину тільки на успіх в навчанні, не треба лякати страшними наслідками, як що щось не виходить. Якщо дитина слабка, або дуже емоціональна, не поспішайте в цей навчальний рік записати її до кружка або секції, краще відкласти на наступний рік. Своїми сумнівами поділиться з вчителем та шкільним психологом, не поспішайте одразу прийняти рішення. Порівнюйте бажання «дати дитині все» з його можливостями та особливостями, пам’ятайте, що мати віру в дитину – це прийняти її такою якою вона є!

 

ЯК ПРОЙТИ ІСТИП

10 КОРИСНИХ ПОРАД ВІД ПСИХОЛОГІВ

1. Шукайте допомоги: запитайте у вашого викладача або репетитора, як найефективніше підготуватися до іспиту і як поводитися на ньому.

2. Влаштовуйте собі короткі перерви під час підготовки до іспиту. Якщо ваш мозок утомився, він нічого не може запам`ятати.

3. Плануйте свій час.

4. Відведіть достатній час на сон; харчуйтеся розумно.

5. Займайтеся фізичними вправами – прогулюйтеся, бігайте, займайтеся спортом або будь-якою фізичною активністю, приємною вам.

6. Залишайтеся позитивно налаштованим – не думайте про майбутнє або про можливий провал.

7. Налаштуйтеся на перемогу й будьте готові зробити максимально від вас залежне.

8. Будьте пильні – якщо ви почуваєтесь нездоровим, поговоріть із кимось про своє занепокоєння.

9. не будьте занадто розслабленим! Невеликий стрес навіть корисний, тому що змушує вас готуватися інтенсивніше.

10. Чиніть розумно – якщо обговорення іспиту із друзями засмучує вас – не робіть цього! Забудьте про складний іспит! Що минуло, того не змінити й не виправити!

Невелика фінальна порада. Якщо ви займаєтеся ввечері, не лягайте спати одразу після навчання. Ваш мозок і далі аналізуватиме інформацію й нескоро заспокоїться. Краще влаштуйте собі невелику вечірню прогулянку.

ПОРАДИ ДО ІСПИТУ

1.     Уникайте паніки. Нервуватися перед іспитом – це природно, але панікувати – непродуктивно, тому що ви не зможете мислити чітко.

2.     Найшвидший і найбільший ефективний спосіб подолання стресу й паніки – це заплющити очі й зробити кілька повільних, глибоких вдихів і видихів. Це заспокоїть вашу нервову систему. Одночасно можна проговорити про себе кілька разів: «Я спокійний і розслаблений» або «Я знаю, що зможу це зробити, і зроблю це добре».

3.     Якщо ви відчуваєте у своїй голові порожнечу – не панікуйте! Паніка тільки ускладнить процес згадування та сприйняття інформації. Натомість, спробуйте на хвилину зосередитися на повільному, глибокому подиху. Якщо ви вже ж не можете згадати необхідної інформації, переходьте до іншого питання; поверніться до забутого пізніше.

4.     Після іспиту не потрібно марно гаяти час, засуджуючи та критикуючи себе за те, що, на вашу думку, ви зробили не так. Найчастіше власна самооцінка буває найбільш критичною. Привітайте і похваліть себе за те, що зробили правильно; візьміть корисне з того, що ви могли б, на вашу думку, зробити краще, і починайте підготовку до наступного випробування.

5.      Якщо іспити справді змушують вас почуватися нездоровим, турбуватися або гнітять, не ховайте своїх почуттів. Поговоріть із кимось про це. У деяких культурах люди думають, що ділитися своїми почуттями й турботами з іншими – це неправильно. Але це єдиний спосіб одержання допомоги й підтримки! В Англії кажуть: «Проблема, якою поділився, - вирішена проблема». Отже, ви обов`язково маєте знайти того, з ким можете поділитися своїми турботами. Може, це буде ваш друг або член родини. Або викладач університету. Або лікар. Якщо одна людина не може вам допомогти, то зможе інший.

ПОРАДИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ

1.     Залишіть для підготовки до іспиту достатньо часу, щоб не виникла ситуація, коли потрібно прочитати весь матеріал курсу в останню хвилину. Цей підхід дозволить значно підсилити вашу впевненість у своїх силах і знизити передекзаменаційний стрес, адже ви знатимете, що витратили достатньо часу на підготовку й підготувалися добре.

2.     Складіть розклад своєї підготовки до іспиту, щоб ви змогли стежити за часом і моніторити свій процес. Залишіть час на відпочинок і розваги, щоб уникнути перевтоми.

3.     Тільки-но ви помітите, що увага розсіюється, а ваш мозок почав утомлюватися, влаштуйте короткий відпочинок. Після того, як ви повернетеся до знань, почуватиметеся відпочилими й будете готові готуватися далі.

4.     Експериментуйте з різними методиками підготовки, щоб заняття стали для вас розвагою і ваша мотивація зросла.

5.     Не пийте занадто багато кави і газованих напоїв; кофеїн тільки більше збудить ваш мозок і зробить його менш сприйнятливим до інформації. Харчуйтеся частіше і правильно; у період підготовки вашому мозку потрібно більше живильних речовин.

6.     регулярні, але помірні фізичні вправи підсилять вашу енергію, прояснять мислення і знизять відчуття стресу.

7.     Спробуйте вправи йоги, дихальну гімнастику або інші спроби розслаблення й подолання стресу. Вони допоможуть вам зняти напруження, підсилять концентрацію й увагу, а також поліпшать сон.

Запитуйте - відповідаємо

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ?

(матеріали до батьківських зборів)

Як батьки можуть допомогти своїй дитині? Адже формування пізнавальної активності школяра - це не лише надати дитині вже готову мету та мотиви навчання, а створити такі умови, такі обставини, в яких дитині самій захочеться вчитися. Для цього потрібно, перш за все, з'ясувати причину низького рівня пізнавальної активності. Відповідно до визначеної причини низької пізнавальної активності дорослим потрібно застосувати певні корекційні заходи. Якщо в дитини не сформовані навички учбової діяльності та довільної поведінки – учити дитину вчитися. Цілком можливо причиною є помилки виховного характеру. За результатами досліджень мотивація успіху і, як наслідок, висока пізнавальна активність, формується в тих сім'ях, де дітям надавали допомогу, відносилися до них з теплотою, любов'ю і розумінням. А в тих сім'ях, де був присутній жорсткий нагляд або байдужість, у дитини формується не мотив досягнення успіху, а мотив уникнення невдачі, що безпосередньо веде до низької пізнавальної активності. В такому разі потрібно виправляти свої виховні помилки, а для початку необхідно їх просто побачити, зізнатися собі, що «яроблю щось не так, як потрібно». До помилок виховного характеру відносять:

• Труднощі в родині. Якщо дитина переживає негативні емоції, пов'язані з ситуацією в родині, на навчання емоцій та енергії не вистачає.

• Відсутність чіткого розкладу дня. Діти, життя яких добре організовано, відвідують школу, спортивні секції, вони всюди встигають. Не зважаючи на додаткове навантаження, вони більш мотивовані на навчання.

• Порушення єдності вимог до дитини з боку дорослих.

• Хибні методи виховання: приниження особистості, загрози, насильство тощо.

• Завищені вимоги без урахування об'єктивних можливостей дитини: соматичний стан, психологічні особливості, особливості розумового розвитку.

• Демотивація до навчання шляхом висміювання, некоректних висловів в адрес дитини.

• Дорослі часто говорять дітям: «не вчитимешся – станеш двірником». Така далека перспектива ніяк не впливає на мотивацію до навчання. Дитину цікавить найближча перспектива: «будеш навчатися – дізнаєшся багато цікавого»

• Труднощі в навчанні формують небажання вчитися в тих, кого батьки не привчили їх долати.

Доки у дитини не сформована довільність власною поведінкою, дуже важливо, щоб батьки контролювали процес навчання, враховували індивідуальні особливості дитини. Батьки повинні вирішувати, коли краще сісти за уроки, які уроки виконувати в першу чергу, коли час для відпочинку. Інколи дитина не вміє працювати з текстом – навчайте виділяти головну думку, переказувати. Інколи - не може сісти за уроки вчасно – привчайте до самоконтролю.

Важливо створювати для учня зону найближчого розвитку, а не робити за нього те, що він може зробити сам. Наприклад, не треба показувати, як вирішувати задачу, вирішуючи її замість дитини, а краще створити таку ситуацію, щоб хоч частину завдання школяр зробив сам. Цей процес триваліший, але правильніший.

Дуже важливий момент для кожного учня – оцінювання зробленої роботи батьками і вчителем. Наприклад, батьки можуть оцінити роботу, як добру, порівнюючи сьогоднішні результати з вчорашніми. Вчитель, порівнюючи результати дитини з класом, оцінить роботу як погану. Для уникнення таких випадків, важливо мати постійний контакт зі школою, цікавитися вимогами, що пред'являються до учнів. Інакше в свідомості дитини створюється образ «поганого вчителя», а це породжує небажання вчитися.

Важливим моментом в мотивації до навчання є адекватна самооцінка школяра. Діти із заниженою самооцінкою недооцінюють свої можливості і знижують учбову мотивацію, діти із завищеною самооцінкою адекватно не бачать межи власних здібностей, не звикли визнавати свої помилки. Тому потрібно формувати адекватну самооцінку дитини, в тому числі відносно учбового процесу.

Важливо заохочувати дитину за хороше навчання. Матеріальне заохочення дітей за хороше навчання – це питання, яке кожна родина вирішує для себе самостійно. Пам'ятайте, що матеріальне заохочення - це палиця про два кінці. Де гарантія, що через деякий час дитина не звикне навчатися лише за гроші? Краще заохочувати дітей спільними походами на каток, у цирк, у боулінг. Так і дитину можна заохочити і вирішується ще одне важливе завдання: задоволення потреби дитини бути частиною родинної системи, цікаве родинне спілкування.

Не чекайте негайних успіхів, зніміть із цього приводу «рожеві окуляри». Зрозумійте, що процес формування пізнавального інтересу тривалий, але необхідний. Але якщо ви будете послідовні, то неодмінно досягнете бажаних результатів.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО РОЗВИТКУ

ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ДИТИНИ

 

1. На розумовий розвиток дитини значною мірою впливає повсякденне оточення. Те, що дитина бачить, чує навколо себе, відображається нею, стає матеріалом, над яким працює її розум.

2. У розумовому вихованні велике значення має вико¬нання посильних трудових доручень. Трудова діяльність збуджує активність та інтереси дитини, збагачує її знан¬ня, чуттєві образи й враження.

3. Щоб не гасити дитячої допитливості, потрібно в доступній формі давати відповіді на дитячі запитання, спираючись на найпростіші конкретні факти.

4. Особливо корисно спонукати дитину самостійно знаходити відповіді на запитання.

5. Казковість, фантастичність і, одночасно, неймовір¬на реальність мислення дитини формують у неї здатність до відкриття.

6. Не слід прагнути, щоб дитина була як усі. Помічайте успіхи дитини в розумовому зростанні.

7. Важливим засобом формування допитливості є заняття з малювання, ліплення, аплікації та інших видів образотворчої діяльності.

8. З дитиною потрібно якнайбільше говорити. При цьому мова батьків повинна бути максимально чіткою.

9. Важливе місце у формуванні допитливості дітей молодшого дошкільного віку займають конструкторські іграшки - будівельний матеріал, розрізні картинки, кольорова мозаїка.

10. Дорослі мають не тільки розширювати, а й збага¬чувати словник дитини, удосконалювати правильне вживання граматичних категорій. Говорячи з дитиною, вони повинні вживати нові, доступні для її розуміння звороти, означення, вставні слова, метафори. Поступо¬во дитина навчається їх розуміти і вживати у своїй мові.

11. Здатність дітей дивуватись є ґрунтом для вихо¬вання інтересу до знань, до праці, формування мо¬ральних якостей.

 

Психологічні особливості обдарованих дітей

Обдарованим дітям, як правило, властиві такі риси:

·       сильно розвинене почуття справедливості, що виявляється дуже рано;

·       дуже яскрава уява, в якій вимисел і реальність зливаються воєдино;

·       добре розвинене почуття гумору (обожнюють незгідності, гру слів і т. п.);

·       спроби вирішувати проблеми, що є не під силу;

·       перебільшені страхи й надмірне сприйняття невербальних проявів почуттів оточуючими, тобто підвищена вразливість і ранимість;

·       всепоглинаюча цікавість і розмаїтість інтересів;

·       іноді переривають дорослих, не дослухують відповідь на поставлене запитання, тому що люблять самостійно «докопуватись» до суті.

 

Фізичні характеристики обдарованих дітей так само різноманітні, як і самі діти. Два стереотипи-суперники: худий, маленький і блідий «книжковий хробак» в окулярах і міцний, високий, здоровий і красивий у порівнянні з однолітками дитина далекі від істини.

 

Можна послатись тільки на деякій грані обдарованості, про які часто згадують дослідники. Помічено, що дуже часто обдаровані діти в дитинстві більше не сплять, ніж сплять. А ось навички тонкої моторики, ручної роботи в обдарованих можуть бути менш розвинені в порівнянні з пізнанням. Це важливо враховувати, тому що нерівність у порівнянні з нормами розвитку часто веде до роздратування, що виявляється з боку дорослих, і росту залежності поведінки дитини.

 

Роль родини та стосунків батьків у житті обдарованої дитини

Першовідкривачами обдарованості дітей є батьки. Вони виконують найголовнішу роль у становленні й розвитку не тільки обдарованості дитини, а і її особистості.

Іноді батьки не зауважують обдарованості своїх дітей (це буває, наприклад, якщо дитина перша і єдина) або опираються прирахуванню своїх дітей до обдарованих («Я не хочу, щоб моя дитина була обдарованою, нехай вона краще буде нормальною»), починають надмірно «експлуатувати» здатності дитини та поміщають її у штучні умови (наприклад, позбавляють можливості спілкуватися з однолітками).

Усе це лягає додатковим вантажем на плечі дитини, адже в якийсь момент вона сама відкриває свою обдарованість і розуміє, що чимось відрізняється від інших.

Дуже важливо в цей момент підтримати дитину, показати, що її особливість - це нормально, що вона має на це право і, звичайно, що поза залежністю від того, чи буде вона виявляти свої таланти надалі чи ні, усе одно її люблять (про важливість позиції батьків, взаємини в родині та їхній вплив на подальше життя дитини написана безліч книг, психологічних і художніх).

Батьківське відкриття обдарованості власної дитини повинно народжувати радісне очікування й готовність вирішувати пов'язані з цим проблеми. Задача полягає в тому, щоби вчасно знайти вірний момент, правильні слова та приклади для дитини, щоб вона мала здорове самосприйняття, тому що уявлення про саму себе - це багато в чому кристалізація того, як на нас реагують інші люди.

Проведені в Чикаго (1979) дослідження показали, що самооцінка високообдарованих молодших школярів нижче, ніж у третини їхніх ординарних однолітків, а соціальна впевненість нижче, ніж у чверті. У зв'язку з цим ще раз хочеться підкреслити, що обдаровані діти більш чуттєві й уразливі в соціальному плані, тому важливо, щоб насамперед батьки формували в них адекватне ставлення до себе.

Наступним найбільш відповідальним моментом у житті обдарованої дитини є її вступ до школи, особливо якщо це не спеціалізований, а звичайний навчальний заклад.

Дитина може стати ізгоєм, тому що однокласники будуть «мстити» їй за те, що вона розумніша й талановитіша, ніж вони, а в учителів «нестандартна» дитина швидше за все буде викликати роздратування, оскільки вони звикли орієнтуватись на середній рівень. У даному випадку ніщо не зможе замінити батьківської підтримки й заохочення.

Обдаровані діти особливо мають потребу в розвитку в них самостійності, самодисципліни та самоврядування в навчанні, і якщо школа не задовольняє їхніх запитів, то їм доводиться піклуватись про себе самим.

 

Отже, батькам необхідно:

·       приймати дітей такими, які вони є, а не розглядати їх як носіїв талантів;

·       спиратись на власні сили й дозволяти дитині самій шукати вихід зі сформованої ситуації, вирішувати кожну задачу, яка їй під силу, навіть якщо самі можуть робити це краще та швидше;

·       не тиснути на дитину в її шкільних справах, але завжди бути готовими прийти на допомогу в разі потреби;

·       точно розраховувати момент і ступінь реакції на потребі дитини (якщо дитина поставила запитання, то не піддаватися спокусі розповісти про предмет усе, що вони знають самі, а тільки дати відповідь).

 

Особливості розвитку обдарованих хлопчиків і дівчинок

Розглядаючи проблему обдарованості, неможливо не торкнутись такого аспекту, як її особливості в дітей різної статі. Хочемо ми того чи ні, але в суспільстві в різному ступені задовольняють стереотипи: існує визначений «образ чоловіка» й «образ жінки», тобто якими вони повинні бути, які риси мати і навіть які професії вибирати. Стереотипізація за статевою ознакою особливо шкідлива для обдарованих дітей, оскільки вони в більшому ступені поєднують у собі властивості, характерні як для своєї, так і для протилежної статі (психологічна андрогінія).

Часто виявляється, що творчо продуктивні чоловіки мають «жіночі» риси (наприклад, чутливість), а жінки - «чоловічі» (наприклад, незалежність). Таке сполучення, як правило, розширює діапазон загальнолюдського й розсовує рамки стереотипів.

Маргарет Мід описала так званий «подвійний ланцюг очікування», що пов'язує хлопчиків і дівчинок: хлопчиків учать домагатись успіху, а дівчинок демонструвати, що вони нічого не домагаються й зосереджені на домашніх проблемах і родині. У цьому випадку хлопчик-невдаха та щаслива дівчинка ніколи не будуть обрані представником протилежної статі.

Особливо в цьому сенсі складно обдарованим дівчинкам. Щоб розвинути свої здібності, їм потрібна активність, пристрасть до пізнання, самоствердження, готовність до успішної кар'єри, а в них культивують залежність, пасивність, уміння господарювати. Прикладом для них часто є власні матері.

Найчастіше процвітає складова жіночого страху - побоювання, що чоловіки не приймають переваги та лідерство жінки. Особливо яскраво це проявляється так: дівчинки раптом різко зупиняються у своєму прогресивному розвитку і навіть «повертаються» назад у віці 11-14 років, коли починає виявлятись інтерес до протилежної статі.

Чималий внесок у цей феномен робить залучення дівчинок (у більшому ступені, ніж хлопчиків) до ведення домашнього господарства, на що витрачається багато часу.

Серед факторів жіночого остраху процвітати Хорнер (США) також називає: невпевненість у собі, що виражається в заниженій самооцінці й рівні професійних домагань, і відсутність прикладу (дівчинка, дівчина рідко зустрічає жінку-наставницю). Слід зазначити, що особливу роль у підтримці обдарованих дівчинок відіграє батько.

Обдаровані хлопчики, які виявляють «жіночі» риси, зіштовхуються з масою труднощів і відкидаються оточуючими, у тому числі батьками. Наприклад, хлопчик, який прагне займатись у балетній школі, ризикує викликати на свою адресу обурення власного батька, який буде явно незадоволений такими устремліннями сина.

Звичайно, свідомість людей поступово просувається вперед і рамки соціальних стереотипів розширюються. Батьки та педагоги обдарованих дітей повинні утверджувати рівність психологічних можливостей дітей поряд із загальнодоступністю освіти.

 

Основні проблеми обдарованих дітей (за Л. Холлінгуорт)

В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких можна виділити:

1. Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи.

2. Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції.

3. Конформність. Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо якщо вони йдуть урозріз з інтересами обдарованої дитини.

4. Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п.

5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами.

 

Ми уже відзначали, що обдаровані діти досить уразливі. Уітмор виділяє такі причини уразливості:

·       прагнення до досконалості (перфекціонізм) - не заспокоюються, не досягаючи вищого рівня;

·       відчуття незадоволеності - дуже критичні до себе та своїх досягнень, низька самооцінка;

·       нереалістичні цілі - часто ставлять завищені цілі, а не досягаючи їх, засмучуються та переживають;

·       надчутливість - дуже сприйнятливі до сенсорних стимулів: слова й невербальні сигнали сприймають як неприйняття себе оточуючими. Часто таких дітей уважають гіперактивними, тому що вони постійно реагують на подразники та стимули різного роду;

·       потреба в увазі дорослих - оскільки діти цікаві, вони часто монополізують увагу дорослих, через що можуть виникати тертя у стосунках з іншими дітьми;

·       нетерпимість - більш обдаровані діти часто виявляють нетерпимість стосовно інших дітей, які стоять нижче за них за інтелектуальним розвитком.

 

Карне, Шведел і Ліннемайер виділили деякі основні принципи складання програм для обдарованих дітей молодшого віку:

 

1. Кожна дитина неповторна. Необхідно виділити сильні та слабкі сторони кожної дитини та скласти програми, що відповідають її потребам.

 

2. Обдаровані діти дуже критичні до себе і часом відрізняються несприятливим «Я-образом». Необхідно допомогти їм знайти реалістичне уявлення про себе. Особливо важливо згладити невідповідність між високим інтелектуальним розвитком і доступними руховими навичками.

 

3. Родина відіграє найважливішу роль в освіті обдарованої дитини, тому вона повинна працювати в тісному контакті зі школою.

 

4. Оскільки обдарованих дітей відрізняє широка сфера інтересів, програма повинна включати різноманітний матеріал, збалансований і сприятливий їх усебічному розвитку (в емоційному, руховому плані й у сфері спілкування).

 

5. Обдарована дитина, яка навчається в одній групі із «середніми» дітьми, повинна мати можливість спілкуватися з настільки ж розвиненими однолітками.

 

6. Керувати програмою навчання обдарованих дітей повинна людина, яка має спеціальну підготовку й відповідний досвід роботи.

 

7. Невід'ємна частина програми - система її оцінки. Важливо визначити, якою мірою дитина досягає поставлених цілей. У такий спосіб можна виявити слабкі місця програми й визначити, наскільки вона задовольняє потреби дитини. Тому повинна мати місце добре організована, ефективна й постійно діюча система виявлення обдарованості, в якій беруть участь і батьки.

 

8. Щоб забезпечити поступальний хід розвитку, програма повинна передбачати оптимальний і плановий перехід дитини з одного рівня на іншій. Це вимагає спільних зусиль адміністрації, учителів і батьків.

 

9. Одного інтелекту в житті недостатньо, тому програма повинна розвивати цілеспрямованість, наполегливість і бажання довести справу до кінця.

 

10. Програма повинна передбачати розвиток творчих здібностей дитини.

 

Наставники обдарованих дітей

 

І школа, і батьки обдарованих дітей потребують допомоги людей, які володіють спеціальними знаннями й навичками у сфері роботи з такими дітьми.

Ю. Яблоновська виділяє такі риси професіонала, який може працювати з обдарованими дітьми:

·       високий рівень інтелектуального розвитку;

·       чуйність;

·       почуття власного достоїнства;

·       здатність переносити великі моральні витрати;

·       гарна саморегуляція;

·       уміння підтримати, захистити, надати допомогу;

·       комунікативність;

·       добрі організаторські здібності;

·       уміння будувати педагогічну діяльність на основі результатів психодіагностики особистості дитини, з огляду на її індивідуальні й вікові особливості;

·       уміння адаптувати свою діяльність до особистості кожної дитини;

·       уміння розробляти й упроваджувати авторські програми;

·       уміння створювати ситуацію успіху, умови для самореалізації особистості учня, стимулювати творчість дитини;

·       уміння використовувати у своїй діяльності інноваційні методи та технології навчання й розвитку дітей.

Кабінет психолога

Поради щодо спілкування:

  • Ставлення людей до вас ніби віддзеркалює ваше ставлення до них;
  • Хто любить людей, того й люди люблять;
  • Виявляйте ініціативу в приязному ставленні до інших;
  • Цікавтеся людьми, що оточують вас, їхніми турботами і радощами;
  • Ніколи не користуватиметься популярністю той, хто не цікавиться справами інших людей;
  • Учіться ставити себе на місце іншої людини;
  • Вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до людей: "даруйте", "перепрошую", "дякую", "будь ласка" та інші. Ввічливість обеззброює;
  • Використовуйте кожну нагоду для спілкування.

Для успішного встановлення контактів із людьми треба:

  • Якомога швидше знайти спільні інтереси;
  • По-дружньому ставитися до співрозмовника (усміхатися, уважно слухати);
  • Не виявляти до співрозмовника зверхності;
  • Щиро цікавитися співрозмовником, тим, що він говорить;
  • Враховувати поведінку та термінологію людини, з якою говорите;
  • Нападами та лайкою людей не переконаєте;
  • Для того, щоб переконати когось, ттеба"знайти необхідні аргументи, правильно їх упорядкувати і сформулювати;
  • Намагайтеся діяти незалежно від свого настрою.

Памятка  «Як займатися особистісним саморозвитком»

  1. Проявляй у всьому неухильну наполегливість
  2. Спробуй уявити які особистісні якості тобі будуть потрібні у самостійному  житті. Подумай які якості ти можеш сформувати зараз, під час навчання.
  3. Проаналізуй індивідуальні особливості виконання навчальних завдань. Дай собі відповідь на такі запитання:

-          для чого ти навчаєшся, які мотиви навчання?

-          чи вмієш ти ставити навчальні завдання і самостійно їх вирішувати?

-          як ти звично контролюєш себе?

-          чи довго можеш лишатися працездатним?

-          коли протягом дня працюєш продуктивніше?

-          чи вмієш ти зосереджуватися на навчальних завданнях?

-          яким чином ти запам’ятовуєш матеріал?

-          які недоліки твоєї навчальної діяльності тобі можуть заважати?

4. Формуй і тренуй в собі якості культури розумової праці.

5. Коли берешся за будь-яку справу подумай який результат повинен отримати.

6. Старайся наперед оцінювати свої можливості.

7. Навчися своїм примхам відповідати чітко і коротко «ні».

8. Вчися не тільки виробляти свою думку, а й виказувати її.

9. Старайся самостійно виконувати завдання, що стосуються твого власного життя.

10.  Не бійся помилок, просто їх треба своєчасно виправляти.

11.  Чесно визнавай неправоту, пам’ятай що впертість – самозахист слабкої людини.

Як розвинути пам’ять?

Невпинно стікає час, немов у піщаному годиннику. Шаленим галопом мчить технічна революція. Сучасна людина працює набагато менше, аніж у минулому столітті, тому що левову частку її роботи виконують машини… Інколи складається враження, що й думаємо набагато менше, особливо підростаюче покоління. Дедалі частіше можна стати свідком чи співучасником таких подій, що цілковито переконують: а деградація все-таки опановує наші душі. Зрозуміло, що насамперед говоритимемо про дітей шкільного віку, адже найбільшою проблемою для батьків є неуспішність їхньої дитини. А чи знаєте ви, що найпершою причиною неуспішності є неуважність. Дитині складно запам’ятовувати сказане вчителем на уроці, вона забуває записати домашнє завдання, не пам’ятає прочитаний твір, не може його переказати… Ці нюанси можна перераховувати і далі, але потрібно задуматися над тим, чи ми приділяємо належну увагу дітям, чи вчимо вчитися, чи допомагаємо розвивати їхні навички і здібності, увагу і пам'ять, мислення. Тож пропонуємо поради, які допоможуть не лише дітям, але й дорослим покращити свою пам'ять і розвинути здібності, що сприятимуть вам на шляху до успіху.

Думайте

За словами німецького письменника Г.Ліхтенберга, люди мало запам'ятовують з прочитаного тому, що надто мало думають самі. Тому неодмінно потрібно прагнути в усьому знайти смисл. Вчіться не тільки відповідати на запитання, а й ставити їх Спробуйте посперечатися з автором, висуваючи при цьому свої аргументи. Якщо відповіді на ваші запитання є в книзі, — ви проконтролюєте себе, якщо ні, — спробуйте відповісти самі, перевіривши одночасно переконливість авторської позиції.

Цікавтесь

Англійський філософ Б.Стюард повчав: «Не читай нічого, що не бажаєш запам'ятати, і не запам'ятовуй нічого, що не збираєшся застосовувати». Тому, щоб добре запам'ятати, потрібно мати зацікавленість. Потрібна установка на запам'ятовування, інтерес, які поліпшать роботу довгострокової пам'яті та загальну працездатність.

Будьте готові

Усім відомо, що не хочеться змінювати плани, коли ви вже на щось налаштувалися. Певного настрою на роботу потребує і книга. Навіть не тільки настрою, а й готовності до справи, яка багато в чому залежить від вашої ерудиції. Бо нове краще допомагають запам’ятати певні асоціативні враження, пов’язані з набутою інформацією. Поміркуйте над тим, що ви знаєте про запропоновану тему, оцініть, наскільки нові дані поповнять ваші знання.

До роботи зі складним матеріалом корисно спеціально підготуватися: почитати на цю тему ще щось, може, більш популярне.

Не топчіть сліди

Давно встановлено, що найкращий спосіб забути щойно вивчене — спробувати зразу запам'ятати щось потрібне. Знаючи це, не вчіть фізику після математики, а історію після літератури.

Озирніться довкола

Це ефективний спосіб боротьби із забуванням. Уявіть обставини, за яких відбувалося явище, і ви зможете все згадати, тому що одночасні враження мають властивість викликати одне одного. Наприклад, вузлик на пам'ять, пов'язаний із певною ситуацією, згодом допомагає пригадати і той момент, що спричинив його появу.

Учіть від А до Я

Смисл цієї закономірності в тому, що вся інформація має сприйматися як щось ціле, а не як окремі уламки чогось невідомого. Звісно, це не означає, що ви маєте терміново оволодіти відразу всім матеріалом. Цього зробити просто не вдасться. Краще над ним попрацювати упродовж кількох днів, ніж у гонитві за швидким результатом забути вже до наступного ранку.

Дійдіть до суті

Перш ніж запам'ятати основні думки, відомості, потрібно зрозуміти їхню суть, пов'язати головні думки із засвоєним раніше матеріалом. Міцно запам'ятовується те, що зрозуміле і поєднане з теперішніми знаннями. Пам'ять міцна, якщо вона ґрунтується на зв'язках, асоціаціях, розумінні, а не на механічному заучуванні. За останніми показниками досліджень, осмислене запам’ятовування у 28 разів ефективніше, аніж механічне.

Виберіть головне

Запам'ятати абсолютно все — неможливо. Наша пам'ять довго зберігає лише невелику частину (14—15%) отриманої інформації. Тому необхідно відібрати для запам'ятовування найголовніше, найпотрібніше. Хто прагне запам'ятати все, той не пам'ятає майже нічого.

Нічого не запам'ятовуйте «в лоб»

Чому? А тому, що єдине, що ми знаємо про пам'ять як процес (як стверджує Франц Лезер у своїй книжці «Тренування пам'яті»), — це те, що нічого не можна запам'ятати «в лоб». Пам'ять відмовляється працювати, коли над нею чинять насильство. Не запам'ятовуйте навмисне. Запам'ятовувати навмисне не годиться, але кожне сприйняття має бути якомога повнішим.

Не все одразу

Не робіть спроб негайно досягти повного засвоєння й удосконалення знань. Ми найчастіше намагаємося засвоїти все сповна, та, на жаль, це вдається зрідка. Щоб оволодіти знаннями, ми йдемо по спіралі. І за такого руху кількість перетворюється на нову якість. Краще, коли, ознайомившись цілком з усім матеріалом, ми повертаємося до нього втретє чи вдесяте, постійно наближаючись до розуміння істини.

Засвоєння попереднього не є умовою для переходу до наступного

Кожен із нас погодиться з думкою: «Я краще зрозумів пройдений матеріал тільки тоді, коли дізнався про наступне...» Це означає, що треба мати на увазі загальний зміст матеріалу, що вивчається. Особливо, коли ми самі собі педагоги.

Download
psikhologi_17-18.pdf
Adobe Acrobat Document 604.5 KB